Кінець

Вибач, кохання, але люди, як я, безнадійно хворі,
Де хтось бачить талант, всі називають його пустотою,
В мені давно погали серпневі зорі,
Я більше не хочу бути… Ну тобто жити тобою!!!!

Досить цієї музики, бо наше фортепіано дограло,
Холодом повіють сурові ноти,
Іноді хочеться, щоб воно знов заграло,
Але не повернути колись чогось великого, а вже дрібноти.

Коли вранці розплющиш очі, тобі здасться все звичайним соном,
І чомусь шукатимеш її в скайпі, вконтакті і в телефонних гудках,
Але не повернути те, шо продано за аукціоном,
Ти відновиш тільки ручкою спогади у лінійних рядках.

І зрозуміеш з відчаєм, люди — це створіння, які не мають пари,
Жити по-одному буде краще для всіх,
А на небі пливуть потоком білосніжні хмари,
Але жити складно без чиіхось утіх. 

Вибач, кохання, але люди, як я, безнадійно хворі,
Їм за щастя травити легені, пускати сигаретний дим,
В них, як і в мені, потухли надіїї зорі,
Ми хоч і живемо, але всі мертво спим...
Обсудить у себя -1
Комментарии (0)
Чтобы комментировать надо зарегистрироваться или если вы уже регистрировались войти в свой аккаунт.

Войти через социальные сети: