История с жизни...

В прошлом я был футболистам...

Отлично играл на любой позиции, меня любили фанаты, которые приходили посмотреть игру команды, там где я живу.Я в футбол ложил всю свою жизнь…
     Играть я начал рано, где-то в 7, но и тогда я уже проявлял большие перспективы, часто выделялся среди свестников и ребят чуть старше меня: отличным дрибленгом, приемом мяча и скоростью.
Отец всегда говорил: Вань, буть осторожнее, береги ноги!!!- но я как полагается малому ребёнку не слушал никого.И вот на чемпионате между школами у мене случился перелом ноги, и я не смог тогда поехать играть в область — это было первое предупреждение; второй раз — это был турнир памяти какого-то человека, извините что не помню точное навание турнира, я тогда играл левого защитника.В начале матча при подаче углового случился неприятный стык с вратерём и у меня получился накол левой бедровой кости, ростяжение мишц; и наступил тот злосчастный третий раз — это были соревновани на чепиона области, финал, играл тогда форвардом ничья 3:3, я оформил хет-трик к концу второго тайма.Идёт последняя нашая атака, парень отдаёт мне пас,«Испанець»- мы его називали, я забиваю решающий голо головой и не удачно приземляюсь на ногу, когда упал услышал, как что-то ломается в колене и в тот же момен она покрывается судоргами.Так закончилась моя карьера...

А днём ранее мне мама говорила, что с ней  что-то не так и у неё плохое придчувствие...

Прошло уже полтора года после тех событий, но в нутри огромная боль за то, что не смог стать футболистом, хотя было всё для того чтобы осуществить свою мечту!!!

 

      Говорят что с годами боль стаёт тупее, а я этого не чувстую, может когда-то это и будет, но не сейчас...

Комментариев: 0

РЕВОЛЮЦІЯ

Україна — тепер руїна,
Серце-Київ увесь в огні,
Бо несильна держава-країна,
коли люди у ній вороги!

Барикади, коктелі горбчі,
Шмат брущатки в чиїхось руках -
Захищяючись вмерають люди:
Боже праведний, що це за жах???

Тіло ложуть вони за свободу,
Чисте небо майбутніх дітей,
Бо козацькому роду нема переводу —
Це наш гімн і корінь ідей!

Тож повстаньмо, брати — українці,
Скиньмо всіх, хто при владі сидить,
Бо не гоже нам буть по одинці,
Та простіше всю націю вбить!

Тож повстаньмо за тих, що померли,
І за тих, хто у наших рядах,
«Революції» всі ми є жертви,
Тож летімо у небо, як птах!!!!! 

Комментариев: 0

Спогад...

Зів'яле литстя у моїй душі,
Колись воно згорить в летючий попіл,
Це спогади: яскраві, радісні, сумні, смішні,
Між ними не існує поділ.

Так часто миттю вирина,
Той тиждень щірого кохання,
От я згадаю, п'ять хвилин, і все мина,
Лиш зовні радість, а в середині пекуть страждання.

Хоч пам'ятаю ті щасливі дні,
Обійми і цілунки ніжні,
І все було там, як в мрійливім сні,
Але лишилось спогадом у тому тижні.

А зараз що???.. В душі печаль,
І дим огидний з сигарети,
Та що так вийшло, звісно, жаль,
Про тебе спогади, а не куплети.

І над осиплим листям здійметься туман,
Та дихати я буду пустотою ,
Ми випили любові наш лиман,
Ти вибачай, але уже я не з тобою...

Ось я сижу й пишу це все для вас,
А серце болем у грудях зжимає,
Хтось прочитав нажав на «клас»,
Але насправді так в житті буває!!!!!

Комментариев: 0

Ребята,не ленитесь подписуйтесь на мой блог,там будет много моей поезии как украинской ,так и русской)))))))))

Комментариев: 0

Кінець

Вибач, кохання, але люди, як я, безнадійно хворі,
Де хтось бачить талант, всі називають його пустотою,
В мені давно погали серпневі зорі,
Я більше не хочу бути… Ну тобто жити тобою!!!!

Досить цієї музики, бо наше фортепіано дограло,
Холодом повіють сурові ноти,
Іноді хочеться, щоб воно знов заграло,
Але не повернути колись чогось великого, а вже дрібноти.

Коли вранці розплющиш очі, тобі здасться все звичайним соном,
І чомусь шукатимеш її в скайпі, вконтакті і в телефонних гудках,
Але не повернути те, шо продано за аукціоном,
Ти відновиш тільки ручкою спогади у лінійних рядках.

І зрозуміеш з відчаєм, люди — це створіння, які не мають пари,
Жити по-одному буде краще для всіх,
А на небі пливуть потоком білосніжні хмари,
Але жити складно без чиіхось утіх. 

Вибач, кохання, але люди, як я, безнадійно хворі,
Їм за щастя травити легені, пускати сигаретний дим,
В них, як і в мені, потухли надіїї зорі,
Ми хоч і живемо, але всі мертво спим...
Комментариев: 0